Нашi Публiкацiї
Коментований переклад Візового Кодексу Європейського Союзу
Завантажити публiкацiюІнформування громадськості щодо норм і процедур отримання віз для подорожей в країни ЄС, а також відповідних прав і обов’язків є одним із статутних завдань громадської ініціативи «Європа без бар’єрів». Виходячи з цього ми продовжуємо ознайомлювати українського читача із відповідною нормативно-правовою базою.
Першим кроком у даному напрямку стала публікація перекладу українською мовою Шенгенської конвенції про скасування перевірок на внутрішніх кордонах ЄС, виконана Центром миру, конверсії та зовнішньої політики ще 2001 року. Пізніше, у 2007 році ми ознайомили українського читача із Спільними консульськими інструкціями ЄС, які на той момент врегульовували процедурний бік видачі шенгенських віз.
Досвід моніторингу візової політики та практики і дотримання відповідних прав особи лише поглибив наше переконання у тому, що поінформованість громадян щодо умов, правил та процедур отримання віз суттєво збільшує шанси на успішність візового клопотання, зокрема і щодо отримання довгострокових та багаторазових віз.
У 2010 році нормативно-правова база зазначеного напрямку зазнала суттєвих змін і доповнень внаслідок вступу в дію Регламенту № 810/2009 ЄС, що встановлює Кодекс Спільноти з візових питань. Цей документ, ширше відомий під скороченою назвою «Візовий Кодекс ЄС», був остаточно схвалений Радою ЄС 13 липня 2009 року та набув чинності 5 квітня 2010 року.
Кодекс має юридичну силу для 25 країн Шенгенської зони, три з яких (Норвегія, Ісландія та Швейцарія) не є членами Євросоюзу, при цьому Данія зберегла за собою право на автономію у питаннях візової політики, тому запровадження Кодексу для цієї країни відбудеться пізніше, після відповідних внутрішніх рішень. Кодекс діє також для Румунії та Болгарії, які не входять поки до Шенгенської зони, але імплементували Шенгенський доробок. В той же час дія Кодексу не поширюється на Велику Британію та Ірландію, членів ЄС, що не є учасниками Шенгенського права.
Оскільки приблизно кожна десята шенгенська віза у світі видається громадянам України, актуальність даного документу не потребує обґрунтування.
«Європа без бар’єрів» не лише здійснила неофіційний переклад даного документу, але і супроводила його необхідними коментарями, які зосереджують увагу читачів на запроваджених Кодексом нововведеннях (у порівнянні зі Спільними консульськими інструкціями та Угодою про спрощення оформлення віз між Україною та ЄС). Запропоновані коментарі також містять поради щодо практичного використання положень Кодексу в процесі отримання шенгенських віз.
Зокрема, ми звертаємо увагу на те, що в рамках даного документу здійснено уніфікацію численних норм і правил візової політики. Це не означає, що з 5 квітня 2010 р. всі дії консульських установ шенгенських країн є синхронними а вимоги - ідентичними, але принаймі основні процедурні елементи рухаються в бік уніфікації, що має спростити загалом візове клопотання.
Візовим кодексом зменшено кількість категорій шенгенських віз: категорії В (транзит) та C+D (національна з одноразовим транзитом) більше видаватися не будуть. Натомість, одночасно з Візовим Кодексом запроваджується додаткова норма, що є принципово важливою для громадян України, які працюють або навчаються в країнах ЄС, користуючись довгостроковими національними візами відповідних країн-членів ЄС. Йдеться про рішення ЄС прирівняти довгострокові національні візи країн-членів ЄС до посвідки на проживання, ухвалене Європарламентом 9 березня 2010 року.
Завдяки цьому нововведенню повністю виключається повторення скандальних ситуацій із покаранням подорожуючих з національними візами через порушення правил транзиту. Тепер кожен власник національної (робочої, студентської, тощо) візи будь-якої країни Шенгенської зони може перебувати з транзитними чи іншими законними цілями на території інших країн ЄС (до 90 днів протягом півроку), не побоюючись арешту, конфіскації грошей та депортації, як це неодноразово траплялось у минулому.
Візовим кодексом встановлено стандартний консульській збір (вартість візи) на рівні 60 Євро (Стаття 17) і передбачено, що для окремих країн чи категорій осіб можуть запроваджуватися пільги (на кшталт тієї, що встановлена для України та низки інших країн, візовий збір для яких складає 35 Євро).
Особливий інтерес активної частини українських громадян має привернути Стаття 24(2), згідно якої «багаторазові візи потрібно видавати із терміном дії від шести місяців до п'яти років, якщо…заявник доведе потребу або обґрунтує намір частих чи регулярних подорожей, зокрема через власний професійний чи сімейний статус, наприклад, бізнесмени, цивільні службовці, задіяні до здійснення регулярних офіційних контактів із інституціями держав-членів ЄС та інституціями Європейського Союзу, представники неурядових організацій, які подорожують із метою освітньої практики, участі в семінарах, конференціях, члени сімей громадян ЄС, члени сімей громадян третіх країн, які законно проживають на території держав-членів ЄС, моряки».
Деякі категорії, згадані тут, залишилися поза Угодою про спрощення оформлення віз між Україною та ЄС, зокрема представники неурядових (громадських) організацій, які тепер можуть апелювати безпосередньо до даної статті Кодексу, вимагаючи видачі багаторазових та довготермінових віз.
Крім того, специфіка формулювання даної статті передбачає невичерпність наведеного у ній переліку категорій осіб (оскільки цей перелік подається після слова «наприклад»). Важливо довести навіть не приналежність до відповідної категорії, а потребу частих чи регулярних подорожей.
На практиці, як ми передбачаємо, українським заявникам ще доведеться боротися за реальне виконання даної норми, тому що об’єктивних критеріїв якості обґрунтування необхідності «частих чи регулярних подорожей» немає, і навряд чи вони колись будуть сформульовані.
Найважливішою новацією даної статті є запровадження нижньої межі терміну дії стандартної багаторазової візи – 6 місяців, із перспективою видачі наступних віз з терміном дії до 5 років. Раніше, згідно Угоди про спрощення оформлення віз, була встановлена лише верхня межа тривалості багаторазових віз (наприклад, «до 1 року», «до 5 років»), що обумовлювало видачу великої кількості фіктивно-багаторазових віз із терміном дії у кілька тижнів. Тепер видачу багаторазової візи на термін дії менший, ніж 6 місяців можна буде вважати прямим порушенням Кодексу.
При послідовному виконанні цієї норми усі категорії громадян, що об’єктивно потребують регулярних поїздок до країн ЄС, мають бути забезпечені довгостроковими візами, що призведе до зменшення черг біля консульств та певного поліпшення суспільної атмосфери навколо проблеми видачі шенгенських віз. Хоча і тут, як ми передбачаємо, з боку консульств можливі інші тлумачення, тому зацікавленій громадськості варто слідкувати за виконанням цієї норми.
Кодексом введено в правове поле діяльність посередників (провайдерів зовнішніх послуг), що надають додаткові платні послуги із прийняття візових заявок, перевірки пакету документів, та їхньої доставки до консульських установ. Також Кодексом встановлено, що граничний обсяг платежів таким посередникам не може перевищувати 30 Євро (50% від стандартного консульського збору). Окрім того, консульство має гарантувати заявникам можливість альтернативного (без посередників) доступу до консульства.
Уточнено список (втім невичерпний) документів, які можуть вимагатися від заявників на підтвердження мети візиту, фінансової спроможності та намірів залишити територію ЄС до завершення дії візи. У цій сфері Кодекс не містить прогресивних змін, адже, як і раніше, передбачено, що можуть вимагатися документи, що дають підстави для оцінки наміру заявника залишити територію держав-членів ЄС до завершення дії візи. До цієї групи документів, як і раніше, може відноситись інформація конфіденційного характеру, наприклад доказ наявності нерухомого майна та доказ зв'язків з країною проживання: родинні зв’язки; професійний статус. Як і раніше, консульства можуть вимагати інформацію про комерційну діяльність компанії (у випадку візи для ділових подорожей) та інші документи, що не мають стосунку до змісту планованої подорожі.
Регулювання підстав відмови у візі містить два позитивні нововведення, по-перше, консульства тепер зобов’язані вказувати причину відмови (раніше це не було обов’язковим) та, по-друге, мають передбачити доступність процедури апеляції. Однак ці норми в повній мірі запрацюють лише у квітні 2011 року.
В той же час зберігається право консульства відмовляти у візі із суто суб’єктивних мотивів, наприклад, якщо не в повній мірі доведено «намір залишити територію держав-членів ЄС після завершення терміну дії візи». Як свідчить практика, саме таке пояснення використовується в більшості випадків і його застосування не передбачає жодних об’єктивних критеріїв і нерідко містить ознаки дискримінації (за ознакою статі, віку, сімейного стану чи роду занять).
Отже, слід вітати здійснений намір ЄС уніфікувати візові процедури всіх країн Шенгенської зони, призвести до спільного знаменника відповідні вимоги, рухатися б вік лібералізації візового режиму для тих, хто цього реально потребує на законних підставах, а в перспективі – і для всіх громадян країн Східної Європи.
В той же час невичерпність переліку супровідних документів, вимоги конфіденційної інформації про заявників, їх приватне життя, родину, роботу, майно і матеріальний стан і надалі залишатиметься найбільш подразливим елементом процедури отримання шенгенських віз. Така практика, а також застосування права консульств відмовляти у візі на основі суб’єктивних підозр щодо небажання заявника повернутися на батьківщину і надалі породжуватиме проблеми, які стимулюватимуть незмінно критичне суспільне сприйняття візового режиму країн ЄС в Україні.
Коментований переклад Візового кодексу подано наступним чином: ліва колонка містить текст документу, права – коментарі «Європи без бар’єрів». Наведені коментарі базуються на незалежних експертних оцінках і не є офіційними. Коментарі подаються лише на основну змістовну частину Кодексу (не на преамбулу та додатки).
Від імені громадської ініціативи
«Європа без бар’єрів»
Олександр Сушко
